21 жовтня 2014 року у школі в рамках Тижня української мови та літератури проводився День конкурсів.Вчителькою української мови та літератури Гладжикуркою Л.Д. проведено  позакласний захід «Я люблю Україну». Метою заняття було розширювати та поглиблювати знання про свою країну, традиції та звичаї, рідну мову, розвивати прагнення бути свідомим громадянином України, формувати високі громадянські якості: патріотизм, людяність, доброту, милосердя та працьовитість, бажання вивчати та удосконалювати свої знання з рідної мови,  виховувати любов до рідного краю.

Захід було організовано у формі шоу - конкурсу знавців рідної  мови між учнями 7 та 8 класів. Учні виставили команди із шести учнів, підбирали  назву команді: у 7 класі –«Єдина країна», у 8 –«Ділові політики», емблему, девіз. Капітани презентували команди. Було проведено конкурси «Світ слова», де учні могли проявити свої знання з «Фонетики»;  затим «Пошук слова» - серед трьох слів їм потрібно було вибрати одне, яке відповідає значенню слова, лексичне значення якого надавалося; третій конкурс «Пісня-душа народу», під час якого команди мали давати дотепні відповіді на основі сюжетів народних пісень (ці пісні потім всіма наспівувалися); після цього змагання проходило в конкурсі «Багата на таланти земля».Для участі у цьому конкурсі були  запрошені  капітани команд, які отримали картки із прізвищами відомих українців. За 2 хвилини вони повинні були своїй команді розповісти про видатних українців минулого і сучасності, не називаючи їх імен та прізвищ. Останнім був конкурс «Цікаві факти».Учителька називала той чи інший факт, а учасники команд  говорили, це правда чи ні. Крім цього були проведені інтерактивні конкурси з глядачами. Байдужих у залі не було!

   Учні обох команд змагалися, працювали, були зосередженими й водночас розкутими. Відповідали і співали, раділи і розчаровувалися. Та усі  виявили кмітливість, свої знання  про нашу Батьківщину, її традиції та мову. Перемогу отримали учні 7 класу, та наспраді переможцями були всі - бо показали свої знання, уміння, логіку  й навички. А найбільше - любов до України.

  Усе минає, а слово залишається. Зникають у безвість царі, володарі, раби…  на порох розсипаються величні будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки… гори перетворюються на купи каміння… все стає тліном і прахом, а написане слово залишається. Залишається і несе крізь час голос людської душі. Тож хай живе, переживає століття й покоління найбільше диво – рідна мова!

Закінчити хочеться словами Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.»