Про Ракошинський Свято-покровський чоловічий монастир лунає багато позитивних відгуків. Учні та вчителі Руськівської ЗОШ І-ІІ ступенів також відвідали монастир й дізналися багато цікавого. Виявляється, монахи і моляться, і виконують послухання — трудяться в полі, в саду; виконують ремонтні роботи, відгодовують корів і теляток, доглядають голубів, екзотичних курочок, павичів, кролів. А ще монахи вишивають бісером ікони. Монахи прокидаються вдосвіта і після молитов увесь день працюють, мов ті бджілки; своєю любов’ю до праці вони ще раз доводять, що труд завжди приносить свої плоди...

Після того як ікона заплакала...

У монастирі нас зустрічав архімандрит Митрофан, котрий розповідав нам про історію і діяльність монастиря. 

 "Цей храм почав будувати священик Всеволод Коломацький у 1922 році, а в 1927 році закінчили будівництво. Храм будувався на честь Знамення і Покрови Божої Матері. Про те, що храм почали будувати у 1922 році, свідчить колокол, подарований губернатором Подкарпатської Русі Бескідом (дзвін стоїть на подвір’ї біля монастиря). 

Під час будівництва храму у Всеволода раптово помирає жінка і дітина. Похоронив їх біля храму. Коли добудував храм, його запросили до Праги, де він почав працювати секретарем єпископа Горазда.

Всеволод Коломацький став чеським святим мучеником. До речі, він побудував три храми на Закарпатті (у Ракошині, Ужгороді, Сваляві). Будучи в Празі, він прийняв монашество з іменем Андрій на честь апостола Андрія. Коли він прийшов у цей храм, то тоді, у 1922 році написав ікону "Знамення Божої Матері" — це ікона Божої Матері з младенцем на руках", — захоплено розповідає отець. 
"Храм закрили у 1945 році і зробили з нього музей релігії та атеїзму. Потім храм стояв запущений і ніхто не хотів братися за реставрацію, бо боялися, що не потягнуть коштами. У 1998 році ікона "Знамення Божої Матері" заплакала. Це могло предсказувати, що час уже храм відновити. На той час майже всі храми були відкриті, а цей храм стояв до тих пір, поки я не прийшов і не відкрив його. Власне, я прийшов сюди у 2001 році. Храм був у занепаді, криша текла, всередині були плакати Леніна, все було брудно. Ми все почистили, колони нові поставили, все робили за архітектурним планом Коломацького і так потихеньки реставрували на пожертвування прихожан, благодіятелів. Нам Божа Матір помагала будуватися. Спершу тут було 14 соток землі, а тепер уже більше, бо на пожертвування єпископа Агапіта нам вдалося викупити земельний участок біля храму, де построїли монашеський корпус", — додав о. Митрофан.

З розвитком храму змінювалося все. До прикладу, як каже настоятель, спочатку (2001 р) приходило троє-четверо прихожан, а тепер під час служби храм переповнений, люди вимушені стояти на вулиці.

У храмі є ікона, яка рятує від безпліддя

У приміщенні храму дуже гарно, особливу увагу привернула ікона, на якій лежать каблучки і ланцюжки. О. Митрофан каже, що це ікона Божої Матері й вона лікує від безпліддя, якщо молитися до неї, то це допомагає безплідним завагітніти, а незаміжнім — вийти заміж. "Ті, хто получили ісцелєніє, а таких було багато, залишили тут каблучки, ланцюжки. Біля плачущої ікони моляться за покійними. Ікона плакала (1998 р.) о гріхах наших, а ми ж плачемо за рідними нашими. Отож, ми вирішили зробити біля тієї ікони панахидний столик", — зазначає о. Митрофан.

При вході у храм продаються ікони, які власними руками виготовляють монахи. О. Митрофан власноручно вишиває ікони бісером, декорує їх різними блискітками. Він каже, що це його хобі.

Про монастирське фермерське господарство

У храмі постійно відбуваються релігійні заходи: ранні й вечірні богослужіння, вичитки по п’ятницях (очищення від "поробленого", від алкоголізму, від самотності тощо); прихожани приходять сповідатися; також до монастиря приїжджають єпископи, митрополити і, звичайно, велика кількість віруючих, паломників.

До речі, монахи займаються не лише власне церковними справами, вони також пораються по господарству. Постійно працюють, не покладаючи рук, у полі, в саду; доглядають худобу...

Отець Митрофан каже, що вони все роблять самотужки: вирощують овочі, фрукти, ячмінь, мають худобу, збудували справжню піч для випікання хліба. Роботи постійно вистачає, тим паче неподалік від Ракошина у селі Чопівці в них є ферма...

А ще в монастирі неймовірно смачна, особлива їжа, приготована фактично з власних продуктів. Готує кухарка, а послушники їй допомагають. Перед сніданком, обідом монахи завжди моляться й дякують Богові за хліб насущний.

З 2001 року монахи фактично почали з нічого, а тепер монастир просто око радує. Ці люди звикли працювати й ділитися напрацьованим, а нам треба брати з них приклад...