Народився С.І. Панько 12 лютого 1920 року в с. Чопівцях на Мукачівщині в сім'ї незаможного селянина. Гірка доля раннього дитинства позначилася на майбутній творчості митця. Тут відкрилися йому не тільки знання, а й основи народного «морального кодексу», в якому основними пунктами є любов до праці, повага до хліба, до старших. незважаючи на матеріальні труднощі, Семен Панько вчився в Мукачівській російській реальній гімназії. Там запримітили неабиякі літературні здібності хлопця. Після того, як на домашнє завдання він написав твір «Держава-мурашник»,  вчителька сказала йому: «З тебе буде Гоголь».  Якось і сам Семен Панько надіслав до Кошицького радіо одне з перших своїх оповідань «Калина». І був приголомшений, коли отримав гонорар – аж сімдесят п’ять корон. 
На молодість Семена Панька випав переддень Другої світової війни. Пригадує рідне село, яке у дні Мюнхенської змови жило очікуванням загальної мобілізації, тоді як через кілька днів у боях із регулярним мадярським військом вже почали гинути героїчні захисники Карпатської України. У гімназії ознайомився з творами російської та української літератури. Це позитивно вплинуло на розширення світогляду, поглядів і водночас загального культурно-освітнього рівня поета-початківця. 
Він був свідком масових демонстрацій трудящих Мукачівщини, які вставали на боротьбу проти гніту, фашизму і загрози нової війни. Улітку 1940 року для штучної асиміляції, як і багатьох інших закарпатців, Панька відправили углиб Угорщини, у місто Веспрем. Панько повернувся додому і приєднався до будівництва нового життя: вчителював, виступав перед земляками, брав активну участь в організації культурно-освітнього життя краю, докладав зусиль до створення першого професійного театру на Закарпатті, працював в обласному управлінні зв'язку. З 1946 року перейшов на журналістську роботу і протягом наступних десяти років присвятив себе літературно-агітаційній роботі в редакціях газет «Закарпатська Україна», «Советское Закарпатье», «Молодь Закарпаття», в обласному книжково-газетному видавництві. Навчався і на російській філології УжДу.
 З 1950 року — член Спілки письменників України.
Семен Іванович Панько помер 3 липня 1976 року. Прожив всього 56 років.